понеділок, 13 серпня 2018 р.

Відбувся інформаційний флешмоб проти булінгу



Сьогодні все більшого поширення набуває термін «булінг». Проте, мало хто знає що це таке та як йому протидіяти. Саме тому, працівниками відділу ДРАЦСу ГТУЮ в Черкаській області, сектору у справах сім’ї, молоді та спорту райдержадміністрації, районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, сектору ювенальної провенції Кам’янського ВП Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області, районного сектору з питань пробації ЦМУ з питань виконання кримінальних покарань та пробацій Міністерства юстиції, безкоштовної правової юридичної допомоги, волонтерами ГО „Молодіжне об’єднання Нове покоління Кам’янщини” в м. Кам’янка була проведена вулична акція, під час якої розповсюджувалися тематичні буклети, розроблені Міністерством юстиції України в рамках проекту „Я маю право!”.


Булінг (від англійського bullying) – цькування, залякування, агресивне переслідування одного з членів колективу з боку інших представників колективу. Така поведінка має на меті самоствердитися за рахунок когось, підпорядкувати особистість своїм інтересам або заслужити собі загальний авторитет.
Це явище все більше поширюється як в Україні, так і в усьому світі. Обумовлене це, зокрема, тим, що набуває популярності насильницька модель поведінки, пояснюють спеціалісти. За статистикою, 67% українських дітей стикалися з випадками булінгу, 24% дітей зараховують себе до числа жертв булінгу, 40% дітей ні з ким не діляться проблемою, навіть з батьками, 44% школярів-спостерігачів ігнорували булінг, тому що їм було страшно за себе.
У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути нетолерантними до інших. Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг починається у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.

Ознаки того, що дитину цькують у школі:
-         відмова іти до школи з різних причин — «не хочу, не цікаво, не бачу сенсу…»;
-         відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання;
-         психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції;
-         обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.;
-         бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.

Причини боулінгу:
-         Як правило, це занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє це через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.
-         Атмосфера вдома. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, з якими вдома поводяться як з жертвою. Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла маніпулювати своїм становищем жертви, щоб отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, якщо звикла, що до неї краще ставлятсья, коли вона бідна й нещасна, то вона відтворюватиме навколо себе таку ж атмосферу і в школі.
-         Часто такими дітей роблять бабусі, підживлюючи ідею безпорадності дитини. Як результат — дитина не може себе відстояти за наявності сильного лідера.
-         Заряджена частина в класі. Це дитина агресор, якій чхати на почуття інших, яка шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.
-         Відрізнити таку дитину-жертву агресора від «вигнанця» можна за однією ознакою. «Вигнанець» буде таким у всіх колективах. А от дитина-жертва агресора може бути в інших колективах навіть лідером (де його психологічна структура вважатиметься сильною).

Що робити батькам?

1.     Пояснити дитині, що таке булінг. Більшість на ранніх етапах не розуміють, що це таке, і що треба розповідати вчителям про образи. Тому варто пояснювати дітям, що інші мають право робити з ними і на що не мають права.
2.     Це починається з дитячого садка, коли, наприклад, на скаргу про примушування їсти батьки відповідають: ну, ти ж нічого їси, а цілий день у садку. Таким чином даючи іншій людині право на фізичне насилля над своєю дитиною. І коли уже в школі інші діти крадуть її зошити, змушують носити свій портфель, зганяють з місця — їй це видається невинними жартами, про які вона не розповідає.
3.     Стратегія захисту. Не бігти одразу до школи. Спершу дізнатися, у дитини, що вона думає про цю ситуацію і підтримати. Якщо вона не зможе впоратися, тоді йти до школи.
4.     Або ж, коли застосовується фізична сила — в такому разі, як би соромно не було дитині, що б вона не казала (агресори зазвичай присоромлюють дітей, яких захищають батьки) треба йти до школи.
5.     Порадити проводити більше часу зі старшими. За можливістю не відходити надовго від учителя, щоб не допускати насилля.
6.     Не вкладати свої ідеї в голову дитини. Коли щось радите — запитуйте, чи зможе дитина так учинити. Якщо відповідь буде — мені незручно, соромно, я так не зможу — шукайте інші варіанти. Головне не присоромлювати — «чому ти не можеш дати відпір?!!»
7.     Не можна злитися на дитину за те, що вона не здатна на дорослі вчинки. Стежте за собою, завдання батьків — допомогти.
8.     З юридичної точки зору ви НЕ можете прийти і поговорити безпосередньо з дитиною, яка ображає вашу. Це можна ініціювати лише через школу або психолога. Інакше можна отримати судовий позов за залякування чужої дитини.
9.     Підтримувати дивакувату рису в характері або зовнішності дитини, якщо саме через це з неї насміхаються. Перетворіть її на сильний бік дитини. Якщо йдеться про особливості зовнішності — зробіть фотосесію, щоб підкреслити. Якщо ж про замкнутість — знайти діяльність, де саме ці якості будуть найнеобхіднішими.

Якщо булінг триває кілька місяців, — без дитячого психолога не обійтися.
Виховання молодого покоління  — це невід’ємна складова правопросвітництва. І дуже важливо, щоб діти усвідомлювали своє право бути захищеними і знали, як діяти у разі посягання на їхню честь та свободу.

Немає коментарів:

Дописати коментар